Світлина з минулого

Минулого року фотокореспондент Теребовлянської газети “Воля” Ізидор Романський передав цікаве для мене фото. Це приблизно 1982-1983рр. Зроблене на одних із районних військово-патріотичних змагань. Я навіть забула, що був таких момент у моєму житті. Ні, змагань жодних я не забула. Забула, що він нас сфотографував.На військово-патріотичних змаганнях (1982-1983рр.)




Знайшла друзів своїх студентських років

Рада, що знайшла своїх подруг, з якими навчалася у Луцьку. Саме зараз, коли моїй сім’ї надзвичайно важко, ми знайшлися. Після закінчення вишу у 1987 році протягом першого року ми майже щодня писали листи. Нам важко було звикнути до того, що немає нашої веселої компанії. А потім у кожного почалось своє власне життя – і ми погубились у цьому світі. Ні, ще час від часу знаходились, писали, запрошували на весілля. Але життя внесло свої корективи.  Коли вони довідалися про моє горе – відгукнулися зразу ж.



Друзі мого Василька – мої друзі

Сьогодні до нас заїхали наші з Васильком друзі – Тарас і Люба Ляховичі. Колись ми завжди разом збиралися на свята то в нас, то в них, то в когось ще із нашої компанії. А потім життя нас порозкидало, але справжня дружба – це назавжди. Мій Василько вмів товаришувати по-справжньому (для мене ж достатньо було його дружби, любові, підтримки).  Тарас повернувся з Іспанії, зателефонував, що хоче помолитися на могилі мого чоловіка. Домовились на сьогодні. Спершу помолились вдома, а потім поїхали на цвинтар. Дякую Любі і Тарасу за небайдужість, співчуття та грошову допомогу.


Сьогодні дуже важко на душі

Сьогодні дуже важко на душі. 48 днів нестерпного болю. Ні, болю вже більше двох місяців. Але тоді в мене була надія на велике диво. Коли одного дня відчай полонив мою свідомість, то іншого обов’язково появлялась рятівна соломинка, за яку хапалась щосили і вірила, вірила, вірила…

… Знову ходила на цвинтар, виплакалась, як і завжди. Я плачу щодня від третього листопада. Здається, що сліз вже немає, але вони течуть. Навіть зараз, коли пишу, вони капають з очей. Хтось казав, що після 40 днів стане легше. Важче, важче, важче!.. Бувають дні, коли просто нестерпно важко. Сьогодні один із таких.

Ось так майже завжди, коли приходжу на могилу ВасилькаКоли молилась перед тим, як іти додому, знову розійшлись хмари – і засвітило яскраве сонечко. Це так майже завжди, навіть і в похмурий день. Я ж Василька завжди називаю Сонечком, а він мене. Ось і світить бодай якусь мить мені моє Сонечко (на фото видно, що не обманюю).


З іменинами!

Щастя бути разомСьогодні в тебе, любий, іменини,
Та привітать вживу не можу я.
Принесла букет квітів до могили,
І свічку пам’яті знов засвітила я.

Синочкові наснивсь цієї ночі,
Просив не плакати, веселим був.
Усміхненими були твої очі…
Спасибі, любий, що нас не забув.

Ми молимось за тебе щиро й часто…
Ти завджи є зі мною у думках моїх.
Скучаємо усі ми дуже за тобою,
Не вистарчає жартів нам твоїх.

Продовжуєш, Васильку, з нами жити
В серцях, у спогадах, у справах і в душі.
Тебе, коханий, будемо любити
Завжди і всюди, в небі й на землі.

Сьогодні в тебе, любий, іменини.
У церкві й на могилі помолилася рідня.
А вдома разом пом’янули з сином.
Ти з нами, любий. Ми – твоя сім’я.


Педрада проведена

Сьогодні провели засідання педагогічної ради “Формування позитивного іміджу сучасної школи”. Я, мабуть, вперше за останній час змогла на деякий час відволіктись від думок, які паралізують мою свідомість.


“Творчість – Ваш лікар зараз”

Іринка Скасків, прочитавши мій вірш на ФБ, написала коментар: ” І в серці, і в словах біль нестерпний, адже втрата дуже болюча…мусить відболіти, відпекти, але все-таки не забувайте озиратися довкола, шукати тепло в оточуючому середовищі, близьких, знайомих, щоб легше все це пережити… Обов’язково пишіть…творчість – ваш лікар зараз”.

Іринко, я обов’язково дослухаюся до твоїх порад. Перечитала 88 наших з чоловіком листів, які ми писали 1988-1989рр., коли він вчився в Одесі (це лише частина, яка збереглася з того часу). Я вирішила про це написати. Не знаю, який саме твір буде, але знаю точно, що я маю про це написати. Вже  мені вимальовується його структура. Назва вже є. Нею стала фраза з листа мого Василька: “Я буду любити тебе вічно”. Думаю, що це допоможе мені вийти з моєї важкої депресії.