Рекордна кількість відвідувачів

Вчора я була приємно вражена статистикою на моєму блозі. 43 відвідувачі за минулу добу! Таке вперше! Сподіваюсь, що випускникам допомагає мій ЗНО (консультпункт) готуватися до вступу, адже 05 травня уже зовсім близько. Можливо, хтось читає “Струни душі”. Я вже незабаром допишу своє одкровення “Я буду любити тебе вічно”. Приємно було прочитати у творчій роботі моєї восьмикласниці Марічки те, що їй сподобалась легенда про щастя, яку вона прочитала на моєму блозі. Хотілось би прочитати якісь коментарі від моїх відвідувачів, щоб встановився зворотній зв’язок. Пишіть мені! Чекаю!



Похорони освітян завжди багатолюдні

Сьогодні в Теребовлі два великих освітянських похорони. Двох Михайлів Васильовичів проводили в останню путь: директора Теребовлянського НВК (гімназії) Михайлюка М.В. та вчителя фізкультури Теребовлянської ЗОШ №2 Сурмая М.В. І на одному, і на другому похороні було дуже багато дорослих і дітей, бо своїм життям люди цього заслужили.  Я глибоко співчуваю дружинам та сім’ям, бо не з розповідей знаю, який біль вони мають переносити. Свій терплю вже 145 днів. Так, я навчилась його терпіти, але легше не стає. Хоча це, мабуть, у кожній сім’ї по-різному (усе залежить від почуттів та стосунків).

Підійшов до мене Ігор Степанович, щоб висловити свої співчуття. Казав, що бачив, як я під час спільної молитви дивилась у небо. Зрозумів, що я так розмовляла зі своїм чоловіком. Це правда. Саме його я шукала у небесній блакиті біля яскравого весняного сонечка, бо вірю, що він там – вже біля Бога.


Участь у Хресній дорозі

Сьогодні взяла участь у Хресній дорозі, яку провела вчителька основ християнської етики Ванюсів Н.О. у нашій школі. Мені здається, що цього року вона пройшла значно краще, ніж попереднього року, хоча й тоді було гарно. Кожен учень та педагог старався якнайкраще прочитати текст стації, яку йому було доручено озвучити. Хоча репетиції були лише протягом двох днів, співали, на мою думку, досить добре. Головне – ніжно і з душею.

Я трималась, щоб не заплакати, майже до кінця, але коли діти виконували останню пісню, мої сльози-горохи самі викотилися з очей. Текли вони і під час проповіді отця Михайла. Я розумію, що Господь, забравши мого Василька, врятував його від страшних страждань через невиліковну недугу, але я дуже хотіла, щоб сталося диво. У лікарні, коли 28 листопада на моїх руках ледь не вмер мій коханий чоловік, я молилась безперервно з 23 години до 10 ранку. Так реально бачила картину, як ангели чистять Василькове тіло від пухлини, зцілюють його рани. Вірила, що коли протримаюсь до відправ у церквах, монастирях, де родичі, знайомі і незнайомі давали за здоров’я мого чоловіка, то мій Василько виживе. А коли зранку нам із Назариком лікар сказав, що наш татко значно краще виглядає порівняно з тим, яким його привезли до реанімації, то я вже була впевненою, що чудо твориться!.. 


Цікавий факт із нашого життя

Працюючи над своїм одкровенням “Я буду любити тебе вічно”, згадала про те, як перед нашим весіллям Василькова мама сказала, щоб він подякував моєму стрийкові Міші. Так я довідалася про давній випадок, який трапився з Васильковою мамою незадовго до її одруження…
Одного разу вона разом із дівчатами на обідню перерву пішла до річки скупатися (працювала кухарем у нашому інтернаті). Коли її почала затягувати круговерть, саме мій стрийко, який тоді навчався у 7 класі, не розгубився, а врятував її. Як тісно переплітаються людські долі! Мій стрийко врятував дівчину, яка потім вийшла заміж і згодом народила мого майбутнього чоловіка. Це – доля… І я вдячна своїй долі за те, що звела нас із Васильком. До речі, стрийко і Василько народилися 8 лютого!


І знову дата…

28 років тому я отримала від свого Василька першого листа. Це була його відповідь на мого. Так давно, і так недавно все зароджувалося. Як швидко пролетіло наше спільне щастя! Як жаль. Я не вмію жити без свого коханого чоловіка. 132 дні не відчуваю смаку життя, не відчуваю справжньої радості. Я втомилася жити. Мабуть, я дуже слабка, що так зламалася під своїм хрестом.


Поекспериментувала

Сьогодні вирішила здивувати своїх учнів. Запланувала провести урок на шкільному подвір’ї. Оскільки сьогодні розпочинаємо вивчати звертання, то ми пішли в природу шукати цікаві звертання, озброївшись чернетками та ручками.  Знала точно, що діти зрадіють. Але не була впевненою, чи все вдасться. Але тепер можу точно сказати, що з таким захопленням восьмикласники ще ніколи не працювали. Скільки гарних речень із звертаннями вони придумали, спостерігаючи за природою! Навіть ті школярі, яким завжди важко було організуватися до роботи, сьогодні працювали із задоволенням. Думаю, що варто експериментувати і дивувати дітей.


Не бійтесь робити перший крок!

28 років тому я написала свого першого листа моєму майбутньому чоловікові. Зробила це першою, бо від нього не було обіцяного листа. А виявилось, що він написав мені, та лист десь загубився, і я його не отримала. Рада, що зробила перший крок назустріч своїй долі, назустріч своєму щастю. Не бійтесь робити у житті перший крок!..