Я за тобою дуже скучила!..

Сьогодні 7 місяців нашої з тобою розлуки. Як я скучила!!! Боже, хоча б трохи біль зменшився! Я працюю фізично, як проклята. Пізно ввечері ледь затягую ноги до хати, але втома не приглушує болю. Сьогодні я знову написала невеличного вірша-освідчення. Так, це правда – я тебе продовжую ще сильніше любити!

А я продовжую тебе любити,
Іще сильніше, як було колись.
Мені без тебе, любий, нецікаво жити.
Вернути б час… Хоча б на мить.

Пишу вірші, саджаю квіти –
Лікую душу так свою.
До дня народження планую закінчити
Писати розповідь про нас мою.

Переглядаю відео, тобою зняті,
І ті, що на весіллях ми були:
Як в молодості, ми закохані, крилаті!..
Таки щасливими, щасливими були!

А я продовжую тебе любити,
Бо не любить не можу я…


Потрапила на акцію протесту

Сьогодні, коли поверталася з Теребовлі, неочікувано потрапила на акцію протесту моїх земляків. Варваринські жителі безперервно ходили по пішоходному переході, не пропускаючи транспорт. Я, звичайно, долучилася до них. Справа в тому, що люди не хочуть дозволити нищити ліс; дорогу, яку вони самі зробили; не хочуть втратити воду в криницях через видобуток піску. Я, чесно кажути, не знала усієї справи, тому уважно слухала усіх людей, які висловлювали свій біль, своє обурення, свої прохання. Дуже прикро, що сільський голова не приїхав до людей. Але представник районної ради прибув, не дивлячись на святковий день. Він пообіцяв скликати сесію районної ради для повторного розгляду даного питання.

Я не знаю цієї справи в усіх деталях, тому не можу робити якихось висновків. Але мене насторожує те, що сільський голова не приїхав до людей. Дуже прикро, що людина, яка багато зробила на своїй посаді у перші роки першої каденції, перекреслює усе це. Адже відома народна істина: “Кінець – ділу вінець”.


Садила квіти

Я сьогодні вдома знову садила квіти. Мені дуже подобається це заняття, бо роботою не можу назвати. Зробила непогану композицію. Використала старий великий пень, котрий Василько привіз. До речі, він і в школі поставив старого пенька, у якому сказав посадити квіти. Зараз там ростуть чорнобривці. А на нашому пеньку – глечик, горнятко з “молоком”, квіти, а під пеньком – великий глек, з якого вилилось “молоко”. Декоративні соняшники та чорнобривці гарно вписались у мою композицію. Звичайно, квіти ще не розрослися, тому, сподіваюсь, скоро можна буде вже побачити остаточну картинку. Треба ще невеличкий тин.

Це така своєрідна моя терапія. Я називаю її квіткотерапією. А ще є віршотерапія, терапія фізичною працею. Цих три терапії допомагають моїй душі одужати. Та найголовнішою є молитва. Молюсь і “живу”.


Чудові картини

Я сьогодні придбала одразу чотири картини, створені Благодарською Наталією Павлівною (прокинулись гени художників Іванчуків). Як вони мені подобаються! Я в захопленні! Справжній талант!!!



Попередній захист відбувся

Сьогодні мій Назарик у Києві на попередньому захисті дисертації. Щойно зателефонував, що все пройшло добре. Високоповажна комісія дала свої рекомендації. Це добре, значить робота зацікавила. Попереду – найважче: завершити дисертацію і захистити її. Можливо, ще встигне зробити 1-2 міжнародні публікації (2 вже є). Молю Бога і Матінку Божу, щоб дали нашій дитині здоров’я, довголіття, великого щастя;  допомогли завершити розпочату нелегку роботу, щоб ми з нашим татком (так ми Василька називаємо) могли порадіти за нашого синочка.




Здійснили задумане

Сьогодні з групою учнів з національно-патріотичного клубу “Тризубець” здійснила подорож до Дарахова. Автобусом під’їхали до Тютькова, щоб положити квіти до меморіального комплексу Героям Небесної Сотні, помолитися за душі полеглих. Далі організованою колоною вирушили до могили Володимира Питака, який загинув, захищаючи нашу Україну під Дебальцевим. Помолились за його душу, залишили букет квітів. Далі попрямували до батьків вулицею, яка носить його ім’я. Діти передали батькам Володимира солодкий подарунок, подякували за сина-патріота. На згадку сфотографувалися. У короткій розмові з’ясувалось, що мама Володимира Питака закінчила нашу школу-інтернат.
Далі наш маршрут проліг до місцевої школи, на фасаді якої 14.10.2015 року відкрили меморіальну дошку В.Питаку. Не могли не побувати в музеї села, який розташований у закладі. Емоційна екскурсія вчителя історії Андрія Орестовича та директора школи Юлії Франківни нам дуже сподобалася. Зробили запис у книзі відгуків, подякували господарям. На шкільному подвір’ї з’їли печива із соками, які взяли із собою, зробили декілька фотографій. Діти подарували мені букетик польових ромашок, чим приємно здивували, а потім ми знову організовано попрямували на автобусну зупинку. Трохи втомлені, але задоволені повернулися до рідного інтернату. Раді, що здійснили задумане.