Василькова черешня щедро зародила

Вже кілька днів смакую черешні з Василькового деревця. Так рясно воно ще ніколи не родило (йому років п’ять-шість, мабуть). Згадую, як ми разом пробували перші черешні…

Цієї весни, як і попередніх, черешня рясно цвіла. А от надворі було дуже холодно. Здавалось, що все загинуло. Але з-поміж листочків стали виблискувати намистинки зав’язі! І так багато!!! У ніч з 8 на 9 травня Василько прийшов у мій сон. Я дуже здивувалась, що він курив якусь цигарку чи люльку. Коли запитала, для чого почав курити, чоловік відповів, що треба диму. Він шукав ще одну цигарку, бо потрібно дві… Я, прокинувшись, не могла зрозуміти, що це все означає, але з голови не виходили яскраві образи і чоловікові слова: “Треба диму”. Зателефонувала мамі, а вона каже, що наступної ночі має бути мороз. Я телевізора не вмикаю (не можу і не хочу), тому прогнозу не чула. Подивилась в інтернеті – так, дуже холодно (нуль, але відчуття, що насправді  -4). Тепер зрозуміло: Василько хоче, щоб я врятувала врожай. Цілу ніч обкурювала наші деревця, особливо його черешню, груші, шовковицю. Усе довкола було в диму. Спати зовсім не лягала. А коли йшла на 7 годину на роботу, то побачила, якими білими від морозу були подвір’я інших людей. А в мене цього не було зовсім! Я навіть подумала, що, можливо, й не було того холоду, який прогнозували. Наступної ночі я вже спала, попередньо розпаливши під деревами заготовлене для їх обкурювання, адже Василько шукав другу цигарку…

Вкотре переконалась у тому, що існує зв’язок між мною і моїм чоловіком. Я справді відчуваю або його погляд з неба, або його самого (поруч, справа від себе). Тому хочу сказати, що смерть не змогла нас розлучити. Вона знищила його тіло, але душа – безсмертна – назавжди зі мною…


Зустріч з однокласниками

23.05.2017 року зустрілась зі своїми однокласниками. Зібралось нас дванадцятеро. Посиділи, поговорили, згадали наші веселі шкільні роки. Здалось, що повернулись у той час, коли були школярами. Рада зустрічі, адже з Лесею ми не бачились 34 роки, а з Танею, мабуть, років 25. Саме Таня, яка приїхала з Одещини, попросила Галю зібрати однокласників. Добре, що зустрілись.


30 років після вишу

07.05.2017 року вперше за тридцять років побувала на зустрічі з однокурсниками. Нас прийшло-приїхало 19 (Наташку з Острога чоловік привіз, бо вона після операції, на милицях)! Цікаво і весело було згадувати студентське життя, яке здебільшого було веселим і дуже веселим. Усі визнали, що в душі маємо по 20-25 років…Домовились зустрічатись тепер щороку у першу неділю червня. А зі своїми найближчими однокурсницями вирішили зустрітись ще раз. Хочу до інституту (тепер університет), пройтися центром, побувати в парку, у “Ласунці”… Луцьк – місто моєї юності, а Волинь – моя друга батьківщина. Втомленою, але щасливою повернулась додому. Рада цій зустрічі!


Захід вдався на славу!

Втомленою, але задоволеною повернулася додому з БК. Ще дорогою чула захоплені відгуки про наш захід. Телефонували люди, висловлювали свої враження. Дуже приємно, що все вдалося. Звичайно, ми (ті, хто бере участь) не все бачимо і чуємо. Але щирі відгуки глядачів не обманюють. Приємне відчуття смаку сцени повернулося до мене. Радію…