Роздуми про…

Вчора Настуня Скасків писала контрольну вже на ІІ етапі МАН. Вийшла задоволена. Сподіваємось, що вона добре справилась із завданнями, і зможемо пройти ще й захист самої роботи 17 лютого. Чекаючи під дверима кабінету (з їх групи нікого не випускали під час контрольної, на відміну від інших), читала книжечку Петра Сороки “Маленькі секрети щастя і успіху”. “Усі релігії світу стверджують, що людина наділена безсмертною душею. Ми тимчасові на цій землі, але після Великого Переходу будемо жити вічно. Отже, одразу ж запам’ятаємо: смерті немає – є Великий Перехід”, – пише він у розповіді “Душа”. А ось те, що я хотіла десь прочитати, бо сама це відчуваю: “Коли зустрічаються дві половинки тієї душі, які мають зустрітися на землі, то любов здебільшого спалахує з першого погляду. Це як удар блискавки.
Варто знати, що на землі сходяться ті душі, які повинні зійтися. Деякі теологи (богослови) стверджують: єднаються дві половинки однієї душі…
Великий містик минулого Свідеборг писав, що родинні зв’язки на небесах між батьками і дітьми поступово послаблюються і рвуться, але ніколи не рвуться між чоловіком і жінкою. Більше того: двоє стають одним. Як це, побачимо після Великого Переходу”,- пише у своїй книжечці автор.
Чим більше минає часу нашої з Васильком розлуки, тим частіше у пам’яті з’являються яскраві спогади нашого спільного життя (пам’ятаю навіть найменші деталі). Тим сильнішими стають мої почуття до нього. Цього, мабуть, не дано зрозуміти тим, хто дає свої поради, які, чесно кажучи, мені не потрібні. Більше того – я не хочу слухати щось подібне. Мабуть, я з тих людей, які, одружившись, не потребують нікого іншого, окрім своєї другої половинки. І якщо після 40 дня Василькового Великого Переходу я відчула пустоту в душі (люди казали, що стане легше, а я ледь з розуму не зійшла саме після 40 дня, коли його душі біля мене не стало), то відчуття злиття душ відновилось на другому році. Та все рівно ця цілісна душа болить від відчуття розлуки. І я розумію, що боліти вона не перестане, тому звикла до цього болю. Не хочу, щоб мене жаліли. Мені це не потрібно. Василько вважав мене сильною, тому – сильна!.. Живі квіти на могилі в усі пори року символізують наші живі почуття. Саме так я зараз відчуваю…


Ура! Процес пішов!

Сьогодні Вірочка Кулян скинула мені написану нею прозову роботу. Я прочитала її на одному диханні! Мені сподобалось її образне мовлення, мислення, логіка викладу, несподівана кінцівка. Так, помилок є багато. Над цим треба ще працювати. Але мені здається, що вона має літературне обдарування. Рада, що запропонувала їй спробувати щось написати. Рада, що вона охоче погодилась. У понеділок підкоригуємо роботу і вишлемо на конкурс. Ура! Процес пішов!!!


Прийшло підтвердження

Вчора написала запитання організаторам Міжнародного конкурсу для вчителів про те, чи отримали мої матеріали, бо підтвердження про це не було. Сьогодні прийшла відповідь. Ось тепер можна чекати результатів. Прийшло також повідомлення Насті Гордєєвій про те, що її робота надійшла на конкурс есе “Я – європеєць”. До кінця наступного тижня постараємось ще в одному або й у двох конкурсах взяти участь. Здається, кількох дітей “заразила вірусом творчості”. Це добре!


Надіслала роботу на конкурс

Все! Встигла! Вчора пропав Інтернет, тому не змогла надіслати свій конспект уроку на Міжнародний конкурс. Дякувати Богу, сьогодні змогла це зробити, бо завтра вже останній день прийому заявок та матеріалів. Ось тепер вже є якась надія, що хтось це прочитає, довідається про моє рідне село, яке я дуже люблю; про його талановитих людей минулого; про мою школу, в якій працюю тридцять перший рік. Довідаються про те, що активні вчителі є не лише у містах, але й у селах; у них також є певний досвід, є чим ділитися з іншими. Я дуже сподіваюсь, що припаде до душі наш з Андрійком відеофільм про Степана Будного. До речі, саме ця робота надихнула мене взяти участь у конкурсі. Я рада, що ще одна вчителька школи дослухалась до моїх прохань і взяла участь у цьому ж конкурс в іншій номінації. А може, ще хтось зрозумів, що це потрібно, насамперед, самому педагогу, якщо він хоче розвиватися. Відчуватиму задоволення, якщо ще хтось це зрозуміє і не буде прикриватися фразою: “Немає часу”. Його (часу) ніколи немає, але він знаходиться, коли є велике бажання.

Рада, що мої слова на педраді про необхідність брати участь у різних конкурсах, надсилати публікації до фахових видань додали якогось азарту ще одному члену педагогічної ради. Вона знайшла конкурс для своєї доньки. Може, зрухається щось тут?

Сучасний педагог не може займати очікувальної позиції, а у період змін – тим паче!!!