Вірш про осінь

Вчора завершила цього вірша. Несподівано для себе, як і завжди, два дні напередодні написалась основна частина вірша. Але всього одразу не вдалося записати, бо думка як прилетіла, так і відлетіла. Осені не люблю, але про неї цей вірш. Змішані душевні відчуття, мабуть, народили його.

ОСІНЬ МРІЙ

А вже знову осінь
Заплела у коси
Лист багряно-жовтий,
Посіяла сум.
Павутинка срібна
Тремтить у волоссі
І дзвенить тоненька
Від надміру дум.

Хмарка дощем плаче,
Землю напуває,
Бо вже спраглі просять
Вологи вуста.
На душі – неспокій,
Сум і… тиха радість…
Серце прагне щастя
У дарунок нам.

Золотий листочок
З молодого клена
Опустивсь дарунком
У руки мені.
А я ж не любила
Осені ніколи!
То чому ж дарує
Золото мені?

Тихий сум змінився
На спокійну радість
(Вона влилась в душу
леготом надій).
Може, мені осінь
Подарує щастя,
Як ось цей листочок
Золотисих мрій?..