Сьогоднішня порція лірики

Небожителю любий,
До тебе душею я лину,
Щоб відчути тебе, пригорнутись,
Втопитись в очах хоча б на хвилину…

Ти промінням сьогодні
Дарував мені свій поцілунок.
Все одно ти зі мною завжди,
Тому зник із душі горя трунок.

Ти просив посміхатись,
Щасливо у світі цім жити…
Я вже можу, рідненький,
Сміятись, любити, творити…

Ти радієш із нами
І піклуєшся (ми відчуваєм).
Небожителю милий,
Пам’ятаємо, любим… Я ж – щиро кохаю!


Сьогодні написала цього вірша.

Страшне слово “війна”…
В ньому – плач.
В ньому – біль,
В ньому – горе.
В ньому – кров,
смерть, каліцтва
невинних людей.
В ньому – вилитих
сліз ціле море…
Де війна, там і смерть,
Там жалобні
надгробки й могили;
руйнування будинків,
полів, душ людей;
біль від втрат
для народу, країни.
Та не зможе війна
побороти добро,
Бо воно –
В силі мого народу.
Ми піднялись з колін,
Із Майдану пішли
боронити Вкраїни свободу.
Знищим всіх ворогів –
Зайшлих й підлих своїх –
І засяє нам сонце свободи!
Переможний наш стяг
вгору ми піднімем:
Слава рідній землі!
Слава воїнам нашим!
І слава народу!