Тобі, мій любий…

Сьогодні 30 квітня… 8 година ранку… 519 днів (1 рік і 5 місяців розлуки)… А в душі – такі ж сильні (навіть сильніші!) почуття до коханої людини. У шлюбній клятві є фраза: “…Доки смерть не розлучить нас”. А я кажу так: “Навіть смерть не розлучить нас”. Піду до церкви, замовлю панахиду, помолюсь на могилі… Маю зібратися, щоб якнайкраще виступити сьогодні на сцені БК. Це перший великий мій виступ після твоєї, Васильку, смерті. Знаю: ти будеш зі мною, бо я тебе запрошую. У думках назву твоє ім’я під час хвилини мовчання, щоб нею вшанували й твою пам’ять… Я знову написала тобі вірша.

Вже вдруге сад цвіте без тебе,
Без тебе, любий, друга вже весна.
Щодня твій погляд відчуваю з неба,
Але в реальності тебе нема.

Мені потрібна, милий, твоя ласка,
Твоя опіка, і твоя любов.
Так швидко закінчилась моя казка,
Період існування настав знов.

До зустрічі з тобою я також існувала,
Зневірена була я у житті своїм.
Розквітла зразу ж, як весною в тебе закохалась,
Коли тебе уже могла назвать своїм…

Люблю тебе я все сильніше і сильніше!
І зрозуміть не можу, для чого розлучили нас!
Відшукую в собі нових талантів більше –
Так скрашую я наш розлуки час.

Вже вдруге сад цвіте без тебе,
Без тебе, любий, друга вже весна.
Але твій погляд відчуваю з неба;
Люблю, люблю, хоча в реальності тебе й нема.


Related Posts



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *