Сьогодні два роки…

Сьогодні відслужили заупокійну Службу Божу за моїм чоловіком. Сповідалися. Нас було восьмеро. Мене це вже навіть не дивує, бо пересвідчувалась неодноразово, що це Василькове число. Чую від багатьох людей: “То вже два роки пролетіло?” Мені вони не пролетіли. Це дуже важкий період у житті, і не лише моєму. Так, за цей час я звикла до того, що спілкування наше проходить у снах, хоча духовну єдність я відчуваю наяву постійно. Коли виникають якісь проблеми, звертаюсь до Василька з проханням допомогти. Може, цього не можна робити, я не знаю, але допомогу завжди отримую. Вчора у школі виявила, що загубила свій золотий хрестик, бо чомусь розстібнувся ланцюжок. Шукали у школі, у гуртожитку. Сподівалась, що знайду вдома. Однак мої пошуки не були успішними, хоча передивилась усе і скрізь. Вирішила, що загубила дорогою до школи. Лягала спати близько 4 години. Як і завжди, після молитви розмовляла зі своїм Васильком. Цього разу повідомила йому радісну новину про успішний Назарчиків попередній захист дисертації (о 3 годині повернувся в Тернопіль з Києва). А потім сказала своєму Василькові, що тільки він може знайти мого хрестика. Прокинулась з відчуттям, що хтось мене легенько розбудив. Помолилась. Коли ложила на місце тапочки мого Василька, то побачила свій хрестик, який стояв (не лежав) на приліжковому килимку, який я вчора підмітала, прибираючи в хаті. Подякувала своєму коханому за турботу й опіку, яка не припинилася після 30 листопада 2015 року…


Related Posts



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *