Літо повернулось?

Гарний сонячний вихідний сьогодні. Здається, осінь вирішила поступитися літу. Якби не жовте листя, яке вже золотим дощем падає з дерев, можна було б подумати, що літо. Мої хризантеми уже тішать своїм цвітом. Частину із них придбала лише цього року. А от ті, які посадила пізньої осені минулого року, стали пишними кулями, всипаними цвітом. Надзвичайно люблю квіти!


Подарунки вже у дошкільнят

13.10.2017 року ми передали свої вироби у дошкільні групи. У нас залишились іще метелики, тому виготовимо плакат, який розмістимо у коридорі другого поверху. Готова вже до нового майстер-класу, але сподіваюсь, що хтось із “тризубівців” підготує свій, адже ми так домовлялися. Дуже хочу активності та дитячої ініціативи. Тішить те, що діти самі запитали, чи будемо проводити благодійні ярмарки. Запропонували перший провести у вівторок, бо це після трьох вихідних. Їх рішення озвучила на загальношкільному зборі. Уже телефонували окремі батьки, чи справді буде ярмарок, бо вони хочуть допомогти своїм дітям добре підготуватись. Сподіваюсь, що ярмарок відбудеться.


Любимо творити!

Виготовляла зі своїми “тризубівцями” метелики в техніці орігамі. Вирішили створити картинки і подарувати їх нашим дошкільнятам (групі “Веселка” і групі “Сонечко”). На перервах діти приходили в методичний кабінет і працювали над втіленням нашого задуму. Завтра подаруємо уже готові вироби. Нам дуже сподобалось творити!


Вдале “мовне полювання”

Вважаю вдалим експеримент із “мовним полюванням”. Наводжу докази цього. Робота Скасків Анастасії, написана на свіжому повітрі, під час живого спілкування з природою.
Берізка й осінь
Тихо і лагідно шаруділо листя,
Коли вітер грався з її волоссям.
Тішачись сонцем і небом чистим,
Чекала берізка, що прийде осінь.

Вже коси довгі потрохи жовкнуть,
І сум тяжкий став її огортать.
Прийшла чарівниця вся в золоті в гості,
Щоб снів солодких їй побажать.

Усе навколо тихенько спало,
Затихли навіть малії пташки.
Лиш осінь з берізкою ще розмовляла,
Казала їй дожидать весни.

А цю замальовку створила Дзюба Марічка.
Сьогодні теплий та сонячний осінній день. Сонечко привітно посміхається, простягає свої промінчики. Легенький вітерець обіймає нас та надає свіжості, а багряне листя кружляє з ним у танку. Діти радіють такій хорошій погоді і весело граються на дитячому майданчику.
Однак не всім сьогодні весело. Дерева з пожовклим листям сумно похилились в очікуванні холоду, вони вже не будуть такими красивими та пишними, як літом…

Робота Ревутової Мар’яни.
Сьогодні веселий день: сонечко усміхається до нас, листочки кружляють у танці. Самотня калина росте на галявині і червоніє від усмішки сонця. Дивлюсь на небо, і мені здається, що у синьому морі пливуть білі кораблі.Розсікаючи небесну блакить, летять і зажурливо курличуть журавлі. Дерева легкими помахами своїх рук-гілочок, наче кличуть мене порозмовляти з ними. Земля вкрита кольоровим листям, по якому йдеш, наче по різнобарвному килимі.
Картина чарує гармонією кольорів і форм, захоплює красою і майстерністю. Дякую тобі, осене, за цю красу!


“Мовне полювання”

Сьогодні зі своїми десятикласниками проводимо “мовне полювання”. Діти мають “впіймати” у природі якісь образи і розвинути їх у невеличкій творчій роботі художнього стилю. Спершу ідуть гуртом, але розуміють, що потрібно усамітнитись, щоб побачити і почути не лише своїх однокласників, а й щось цікаве, дивне і неповторне. Хочу, щоб вони навчилися сприймати природу, як живу істоту, бо так воно і є. Хочу, щоб мої діти навчились чути і бачити, захоплюватись і образно висловлюватись про це. Чи вдалим буде експеримент, побачу після нашого “полювання”.


З душі…

Прийшла зранку на роботу – і почула страшну новину про смерть нашої нової учениці Марічки з 5 класу. Першого уроку проводити не могла. Після спільної молитви за мир в Україні, за одужання восьмикласника Дениса запропонувала своїм десятикласникам записати перше слово їх есе – “життя…” Протягом уроку кожен із нас виливав на папір свої міркування. Це була така терапія, насамперед, для мене, але я помітила, що й для моїх дітей також. Пишучи, не відчувала, що з очей пливуть сльози, доки не почула голосу Хрістоса Оздамірова: “Оксано Степанівно, сльози нічого не змінять”. Так, ти правий… До закінчення уроку ми написали те, що написали, – і стало трохи легше. Трохи…



Сьогодні небо плаче…

Сіре небо сьогодні плаче… Мабуть, сумує за яскравими літніми днями, вкупаними сонячним теплом, напоєними пахощами барвистих квітів. Сумує, очевидно, за багатоголосими пташиними симфоніями.  За своєю блакитною барвою…

А може, не сумує? Може, хоче, як вправний господар, вимити увесь бруд, напоїти землю цілющою вологою, щоб вона змогла відпочити, набратись сили для нового (і обов’язково мирного!) життя?.. Хочу в це вірити! Хай так і буде!


Цінуйте те, що маєте…

У щоденних клопотах люди втрачають відчуття цінності того, що мають. Вони звикають до того, що їх близькі і рідні поряд. Інколи можуть влаштувати й словесну перепалку. Так, як у більшості. Але наше життя є дуже швидкоплинним. Часто про це нагадую своїм знайомим, близьким. Не потрібно витрачати дорогоцінний спільний час на щось подібне. Треба жити разом, насолоджуючись цим часом. Я не можу ніяк собі пробачити того, що так нераціонально використовувала щасливий період свого життя. Мені здавалось, що все ще попереду. Ми були впевненими у наших почуттях, і ця стабільність створила впевненість у майбутньому… Дуже помилилася… Дуже!.. Нічого не можна змінити, на жаль… Зовні рана наче затягнулася, але зсередини продовжує боліти… Не знаю, скільки потрібно ще часу, щоб відродитись. Не знаю, чи під силу це мені… Цінуйте те, що маєте. Не нарікайте! Не конфліктуйте! Живіть!..