Побувала у Зарваниці

Сьогодні побувала у Зарваниці, щоб доторкнутися до Нерукотворного образу Ісуса Христа, котрий вчора привезли з Ватикану. Я не планувала цієї поїздки. Все сталося само собою. У школі мені запропонувала практичний психолог Михальчук Людмила Миколаївна поїхати з невеликою групою працівників. І хоча сьогодні планувала відвідати цікавий шкільний захід, послухати чудовий спів та живу гру на альті, це була та пропозиція, від якої я не могла відмовитись. Скажу чесно: у мене дорогою до Зарваниці було якесь роздвоєння, але поверталася я з відчуттям зцілення. Ось і зараз, пишучи цей пост, у душі якийсь дивний спокій (і це мені подобається, бо за останні 470 днів такого відчуття в мене не було). Сподіваюсь, що Господь допоможе врешті-решт відчути рівновагу, яку втратила. Дякую своїм колегам, з якими змогла сьогодні відвідати це святе місце, підлікувати свою душу.


Замість ювілейного святкування – Служба Божа

8 лютого… Як згадує мама, така ж холодна і багатосніжна зима, як і 50 років тому. І знову середа, як і 8 лютого 1967 року, коли мій чоловік появився на світ. Ще два роки тому цього дня, за доброю традицією, зійшлися рідні. Ми вітали мого Василька, а він завжди наголошував, що ми святкуємо ще й мої іменини (6 лютого). Цього року також зібралась частина найближчих людей, але…  на заупокійну Службу Божу. Гарячого кольору 8 троянд ми з сином принесли на могилу, засвітили 8 лампадок…


Нас познайомила війна

У дитинстві я дуже любила читати книжки про війну, про героїзм захисників. Тоді я ніколи навіть не припускала думки, що війна на моїй рідній Україні може стати реальністю. Ніколи не думала, що писатиму листи солдатам на фронт. Але це сталося… Пишу… А сьогодні мені телефонувала дружина одного із таких бійців, до якого потрапив мій лист ще у 2014 році. Ігор Миколайович (так звуть цього солдата) приїхав до нашої школи 01 лютого 2017 року. Йому сподобалось у нас. Саме тому телефонувала його дружина Лариса. Дякувала за гостинний теплий прийом її чоловіка; за добру справу, яку ми робимо; за подарунки на згадку про наше Тернопілля. А я дякувала їй за те, що чоловік захищав нас на фронті; за те, що він приїхав до дітей і щиро дякував їм за підтримку. Ми розмовляли так, наче знайомі давно. Я не відчувала ніякого дискомфорту. Навпаки – мені було приємно спілкуватися з цією жінкою так само, як і з її чоловіком. Чи могли б ми коли-небуть за інших обставин познайомитися? Думаю, що ні. Парадокс у тому, що нас познайомила війна…


Думки вслух

Інколи втрачаю відчуття реальності – і тоді мені здається: все, що зі мною відбувається, – це сон, який закінчиться, коли я прокинусь. Ось розплющу очі – і відчую тепло свого коханого чоловіка, який поцілунками, ніжними словами заспокоїть, прожене нічні страхи. 433 дні без дорогої людини – ціла вічність! Це період духовного виживання! Саме так: я не живу, а виживаю, бо надто сильно приросла до свого чоловіка. У середу, 8 лютого, йому мало б виповнитися 50, та це вже другий його день народження без нього. Коли захворів і ми їздили по лікарнях, шукаючи порятунку, сказав мені: “Оксаню, 49 років не будемо відмічати, хіба вже 50, якщо все буде добре”. А в одному з останніх моїх снів я йому давала їсти на нашій кухні. “Мабуть, треба у його день народження замовити Службу Божу, скликати найближчих людей, які завжди приходили до нас у цей день”,- подумала, проаналізувавши свій сон.  Так і зробила. Замовила Службу Божу за душу мого Василька, яка відбудеться у середу, 8 лютого, у день його 50-річчя. У подарунок видрукувала перший примірник свого одкровення “Я буду любити тебе вічно”, присвяченого моєму коханому чоловікові. Наш з Васильком подарунок Також придбала для нас серію картин Наталі Павлівни і замовила модульну картину “Поцілунок”. Тому, Васильку, ти назавжди зі мною – у мені. Сподіваюсь: у Вічності ми будемо разом, адже пообіцяли один одному, що будемо любити вічно…






Конкурс учнівської творчості

Сьогодні завершився шкільний етап конкурсу учнівської творчості. Ми підготували роботу у номінації “Література”. Це спільне творіння моїх талановитих дітей: Настуні (9 клас) та Максимка (11 клас). Цього разу це поетичний калейдоскоп, у якому розкрили запропоновану тему: “Вітчизна – не хтось і десь. Я – теж Вітчизна” (І.Світличний). Сподіваємось на те, що наша робота не залишиться непоміченою, адже ми вклали в неї частинку своєї душі і велику працю!


Щиро вітаю свою колегу!

У мене відчуття, що сьогодні втретє взяла участь у конкурсі “Вчитель року”. Але насправді я була міні-групою підтримки конкурсантки від нашого закладу. Анна Йосипівна Бавдис стала переможцем у номінації “Музичне мистецтво”. Хоча й була єдиним учасником у даній номінації, але вона продемонструвала чудовий результат, а її майстер-клас сподобався усім. Я почуваюся щасливою, бо нам усе вдалося. А тепер – підготовка до обласного етапу. Бажаю успіху й на обласному етапі!!!