Літня християнська школа у Зарваниці

Не планувала, але все сталось так, як мало бути. Ми з Надією Остапівною сьогодні були учасниками ІІ літньої християнської школи. Цьогоріч вона тематично присвячена ювілею патріарха Йосифа Сліпого. З нами працювали пані Анна Зварич та отець Микола. Гостями Зарваниці сьогодні також були освітяни Вінничини (їх супроводжувала Піхурко Оксана Віталіївна).

Ми сьогодні випадково побачили, як один зі священиків здійснював екзорцизм. Кілька хвилин – і покинули приміщення храму, бо так страшно кричав той хлопчина, над яким проводив цей ритуал священик. Мабуть, тому так розболілись голови в обох. Але велике полегшення і якусь душевну рівновагу отримала після сповіді в отця Миколи. Це, скоріш за все, була розмова, під час якої я вперше за весь час відчула таку легкість у душі, якої не було жодного разу. Так, після кожної сповіді мені ставало трохи легше, але цього разу все зовсім по-іншому. Це якось так, як у творі Михайла Коцюбинського: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Не знаю, чи це вже назавжди, але на цей час у мене саме такі відчуття… Ще раз дякую Надії Остапівні, Руслані Григорівні, Євгену Анатолійовичу (завіз і привіз нас), які допомогли поїхати сьогодні до Зарваниці й отримати душевний спокій.

Дякую Максимкові, який отримав 186 балів на ЗНО з української мови і літератури. Я, звичайно ж, мріяла про 200, але це також високий результат (підтвердив високий рівень). Радий він, раді батьки – радію і я, бо є хороший результат нашої праці.



Привіт, літо!

Акація п’янить пахощами, розмаїття квітів милує зір, наливаються соками плоди на деревах, шовк трави приємно лоскоче ноги, птахи виспівують, бджоли гудуть… У нас перший день літа!


Василькова черешня щедро зародила

Вже кілька днів смакую черешні з Василькового деревця. Так рясно воно ще ніколи не родило (йому років п’ять-шість, мабуть). Згадую, як ми разом пробували перші черешні…

Цієї весни, як і попередніх, черешня рясно цвіла. А от надворі було дуже холодно. Здавалось, що все загинуло. Але з-поміж листочків стали виблискувати намистинки зав’язі! І так багато!!! У ніч з 8 на 9 травня Василько прийшов у мій сон. Я дуже здивувалась, що він курив якусь цигарку чи люльку. Коли запитала, для чого почав курити, чоловік відповів, що треба диму. Він шукав ще одну цигарку, бо потрібно дві… Я, прокинувшись, не могла зрозуміти, що це все означає, але з голови не виходили яскраві образи і чоловікові слова: “Треба диму”. Зателефонувала мамі, а вона каже, що наступної ночі має бути мороз. Я телевізора не вмикаю (не можу і не хочу), тому прогнозу не чула. Подивилась в інтернеті – так, дуже холодно (нуль, але відчуття, що насправді  -4). Тепер зрозуміло: Василько хоче, щоб я врятувала врожай. Цілу ніч обкурювала наші деревця, особливо його черешню, груші, шовковицю. Усе довкола було в диму. Спати зовсім не лягала. А коли йшла на 7 годину на роботу, то побачила, якими білими від морозу були подвір’я інших людей. А в мене цього не було зовсім! Я навіть подумала, що, можливо, й не було того холоду, який прогнозували. Наступної ночі я вже спала, попередньо розпаливши під деревами заготовлене для їх обкурювання, адже Василько шукав другу цигарку…

Вкотре переконалась у тому, що існує зв’язок між мною і моїм чоловіком. Я справді відчуваю або його погляд з неба, або його самого (поруч, справа від себе). Тому хочу сказати, що смерть не змогла нас розлучити. Вона знищила його тіло, але душа – безсмертна – назавжди зі мною…


Зустріч з однокласниками

23.05.2017 року зустрілась зі своїми однокласниками. Зібралось нас дванадцятеро. Посиділи, поговорили, згадали наші веселі шкільні роки. Здалось, що повернулись у той час, коли були школярами. Рада зустрічі, адже з Лесею ми не бачились 34 роки, а з Танею, мабуть, років 25. Саме Таня, яка приїхала з Одещини, попросила Галю зібрати однокласників. Добре, що зустрілись.


30 років після вишу

07.05.2017 року вперше за тридцять років побувала на зустрічі з однокурсниками. Нас прийшло-приїхало 19 (Наташку з Острога чоловік привіз, бо вона після операції, на милицях)! Цікаво і весело було згадувати студентське життя, яке здебільшого було веселим і дуже веселим. Усі визнали, що в душі маємо по 20-25 років…Домовились зустрічатись тепер щороку у першу неділю червня. А зі своїми найближчими однокурсницями вирішили зустрітись ще раз. Хочу до інституту (тепер університет), пройтися центром, побувати в парку, у “Ласунці”… Луцьк – місто моєї юності, а Волинь – моя друга батьківщина. Втомленою, але щасливою повернулась додому. Рада цій зустрічі!


Захід вдався на славу!

Втомленою, але задоволеною повернулася додому з БК. Ще дорогою чула захоплені відгуки про наш захід. Телефонували люди, висловлювали свої враження. Дуже приємно, що все вдалося. Звичайно, ми (ті, хто бере участь) не все бачимо і чуємо. Але щирі відгуки глядачів не обманюють. Приємне відчуття смаку сцени повернулося до мене. Радію…


Тобі, мій любий…

Сьогодні 30 квітня… 8 година ранку… 519 днів (1 рік і 5 місяців розлуки)… А в душі – такі ж сильні (навіть сильніші!) почуття до коханої людини. У шлюбній клятві є фраза: “…Доки смерть не розлучить нас”. А я кажу так: “Навіть смерть не розлучить нас”. Піду до церкви, замовлю панахиду, помолюсь на могилі… Маю зібратися, щоб якнайкраще виступити сьогодні на сцені БК. Це перший великий мій виступ після твоєї, Васильку, смерті. Знаю: ти будеш зі мною, бо я тебе запрошую. У думках назву твоє ім’я під час хвилини мовчання, щоб нею вшанували й твою пам’ять… Я знову написала тобі вірша.

Вже вдруге сад цвіте без тебе,
Без тебе, любий, друга вже весна.
Щодня твій погляд відчуваю з неба,
Але в реальності тебе нема.

Мені потрібна, милий, твоя ласка,
Твоя опіка, і твоя любов.
Так швидко закінчилась моя казка,
Період існування настав знов.

До зустрічі з тобою я також існувала,
Зневірена була я у житті своїм.
Розквітла зразу ж, як весною в тебе закохалась,
Коли тебе уже могла назвать своїм…

Люблю тебе я все сильніше і сильніше!
І зрозуміть не можу, для чого розлучили нас!
Відшукую в собі нових талантів більше –
Так скрашую я наш розлуки час.

Вже вдруге сад цвіте без тебе,
Без тебе, любий, друга вже весна.
Але твій погляд відчуваю з неба;
Люблю, люблю, хоча в реальності тебе й нема.