І знову народилося слово…

Сьогодні знову стан, коли лечу до зір.
Він проситься рядками на папір
І так хвилює мою душу,
Що вихлюпнути з неї мушу
Потік тих почуттів безмежних,
Які смакую обережно.

Буває й так: мовчить вона,
Немов обірвана струна,
Та враз – мелодія в ній знову оживає!
І розквітає, щастям виграває!
Тоді в рядки складаю почуття,
Щоб часом не пішли у забуття…


Я і справді поспішаю жить!..

Не боюся першою любить людей.
Не боюся першою їм посміхатись.
Не боюсь безглуздих, на перший погляд, ідей.
Не боюся час від часу помилятись.
Не боюся опановувать нове.
Не боюсь важкої я роботи.
Та боюсь, що швидко час мине,
А у нас все клопоти, турботи…
І насправді поспішаю жить,
І смакую кожну я хвилину.
Намагаюся вловити світлу мить,
Котра щастям обдаровує людину.

Я і справді поспішаю жить!..


ВЕСНА ВЖЕ БЛИЗЬКО…

Весна вже близько, зовсім близько –
У холоді зимовім відчуваю її запах.
У голові всього багато – думкам слизько.
Колючий вітер обійняв і держить в своїх лапах.

Але зима вже зовсім скоро відІйде на спочинок.
Весна-красуня вступить в володіння,
Теплом все обцілує – й скінчиться відпочинок…
Я так її люблю! Чекаю з нетерпінням.

Весна вже близько…
Зовсім близько…
27.02.2019р.


Вірш “Відчуваю подихи весни”

Вже відчуваю подихи весни,
Хоча ще й холод дошкуляє.
Вона приходить в мої сни
І в юних барвах в них гуляє.

Весна єство наповнює теплом
Й сміливо окриляє мою душу.
Ніжно торкаючись її крилом,
Розтоплює у ній зимову стужу.

Весна – улюблена пора моя!
З її приходом, наче Мавка, оживаю…
Щасливі слухатиму співи солов’я,
Немов зізнання їй: “Тебе кохаю!”


СВОЄРІДНИЙ ЗВІТ

Давно нічого тут не розміщувала. Не тому, що немає новин, подій. Навпаки. Їх дуже багато. Насамперед розміщую про них інформацію у соціальній мережі, бо саме там найшвидше і найбільше людей переглядає пости на моїй сторінці і на шкільній. Як правило, отримую чимало коментарів, на які намагаюся зразу ж відповідати, бо людям подобається увага до них. Мої повідомлення читають-переглядають і з управління освіти, і з обласної ради, і з ТОКІППО, і з районного відділу освіти та ін. Потім пишу про події на шкільному сайті.

Влітку я стала модератором ГО “Творчий Рух”, а це також вимагає певного часу. Зараз ми готуємо альманах віршів “Опік війни”. Свої твори також подала.

Окрім цього, редактор Василь Піддубний долучив мене до кількох груп, пов’язаних із проектом “Слово про війну”. У них я також розміщую матеріали з наших презентацій книги. Зараз ведемо з Василем перемовини, бо хочемо, щоб дві наступні презентації у Тернополі відбулися з його участю.

А ще мені та дітям подобається робота у проекті ГО “Всеукраїнське об’єднання ветеранів АТО Галичини”, але і ця робота вимагає чимало часу та підготовки. Адже ми з дітьми кожного разу готуємося до занять у спікер-студії (читаємо літературу, створюємо відеофільми). І самі заняття – це також час. Завдяки цьому проекту я вперше спробувала стояти на ковзанах, бо ж ветерани звернулися до Благодійного фонду “Подоляни” з проханням зробити нам такий подарунок! Завдяки цьому проекту та загалом волонтерській діяльності у моє життя ввійшло багато нових хороших людей, які більше, аніж люди з близького оточення, допомогли вийти із важкої затяжної депресії.

Крім цього у мене багато інших обов’язків у школі, у музеї, в НПК; на уроках, у позакласному житті школи; вдома (маємо з сином чимало роботи, бо татка вже четвертий рік нема у цьому світі).

А ще мені подобається відвідувати з дітьми майстер-класи. 9 лютого ми були у Теребовлянському коледжі культури і мистецтв. Нас хочуть ще запросити, бо ми їм сподобалися своїм позитивом, нашою роботою під час майстер-класу. Запросять – поїдемо.

Діти хочуть, щоб я їм організувала поїздку на майстер-клас із гончарства, як свого часу це зробила Хоружик Н.Б. для своїх вихованців. Я й сама хочу спробувати творити з глини. Поїдемо обов’язково!

Було б добре, якби у добі було більше, аніж 24 години, щоб ще можна було більше часу провести вдома у себе, вдома у батьків. Та мені подобається жити активно. Я хочу смакувати кожною хвилиною життя. Хочу багато встигнути зробити, бо ж я ще для чогось залишилася тут, вижила, відродилася…


Емоційно перенасичений день

Сповідь, сльози; заупокійна Служба Божа за чоловіком, сльози; освячення пам’ятника, багато запалених лампадок, живі квіти, сльози…
Поїздка до Тернополя на презентацію VІІ випуску альманаху “Освітянська скриня”, у якому є 8 моїх творів, половина з яких присвячена коханому чоловікові. Тому так поспішала на цю презентацію: я хотіла продекламувати щось із них, бо сьогодні день, коли Господь покликав мого Василька до Себе…
Я це зробила так, як спланувала, коли їхала на захід. Потім слухала від багатьох людей приємні відгуки захоплення, щирі побажання. Несподівано отримала у подарунок подвійну збірочку від Раїси Обшарської – члена Національної спілки журналістів України та Національної Спілки письменників України – із гарним автографом-побажанням: “На Щастя, Добро і Любов. Нехай бог Вас береже і дарує усі земні блага”.
Сьогоднішній день – яскравий приклад того, як у житті переплітається журба і радість, сльози і посмішка, чорне і біле…
ЖИТТЯ, Я ДЯКУЮ ТОБІ ЗА ЦЕЙ ПЕРЕНАСИЧЕНИЙ ЕМОЦІЯМИ ДЕНЬ!
ГОСПОДИ, ДЯКУЮ ТОБІ ЗА КОЖНУ МИТЬ ЖИТТЯ!!!

 


СВІЧКИ, СВІЧКИ, ЯСКРАВІ ХРИЗАНТЕМИ…

1 ЛИСТОПАДА МИ ВІДВІДУВАЛИ МОГИЛИ РІДНИХ, ЗАПАЛЮВАЛИ СВІЧКИ, МОЛИЛИСЯ ЗА НИХ…
Свічки, свічки, яскраві хризантеми;
В молитві люди скрізь стоять.
У багатьох тремтять блискітки-сльози…
Вогні свічок в очах хвилюються-горять.

Так хочеться сказати своїм рідним,
Що пам’ятаємо і любимо ми їх.
ПрощЕння попросити, хоч запізно.
Щодня молитися ми маємо за них.

А як нам хочеться їх в світі цім побачить
І пригорнутися до них!
Погомоніти, розпитати і поцілувати
Усіх-усіх рідненьких, дорогих…

Свічки, свічки, яскраві хризантеми;
В молитві люди скрізь стоять.
У багатьох тремтять блискітки-сльози…
Вогні свічок в очах хвилюються-горять.


Сьогоднішня порція лірики

Небожителю любий,
До тебе душею я лину,
Щоб відчути тебе, пригорнутись,
Втопитись в очах хоча б на хвилину…

Ти промінням сьогодні
Дарував мені свій поцілунок.
Все одно ти зі мною завжди,
Тому зник із душі горя трунок.

Ти просив посміхатись,
Щасливо у світі цім жити…
Я вже можу, рідненький,
Сміятись, любити, творити…

Ти радієш із нами
І піклуєшся (ми відчуваєм).
Небожителю милий,
Пам’ятаємо, любим… Я ж – щиро кохаю!


Сьогодні написала цього вірша.

Страшне слово “війна”…
В ньому – плач.
В ньому – біль,
В ньому – горе.
В ньому – кров,
смерть, каліцтва
невинних людей.
В ньому – вилитих
сліз ціле море…
Де війна, там і смерть,
Там жалобні
надгробки й могили;
руйнування будинків,
полів, душ людей;
біль від втрат
для народу, країни.
Та не зможе війна
побороти добро,
Бо воно –
В силі мого народу.
Ми піднялись з колін,
Із Майдану пішли
боронити Вкраїни свободу.
Знищим всіх ворогів –
Зайшлих й підлих своїх –
І засяє нам сонце свободи!
Переможний наш стяг
вгору ми піднімем:
Слава рідній землі!
Слава воїнам нашим!
І слава народу!


Вірш про осінь

Вчора завершила цього вірша. Несподівано для себе, як і завжди, два дні напередодні написалась основна частина вірша. Але всього одразу не вдалося записати, бо думка як прилетіла, так і відлетіла. Осені не люблю, але про неї цей вірш. Змішані душевні відчуття, мабуть, народили його.

ОСІНЬ МРІЙ

А вже знову осінь
Заплела у коси
Лист багряно-жовтий,
Посіяла сум.
Павутинка срібна
Тремтить у волоссі
І дзвенить тоненька
Від надміру дум.

Хмарка дощем плаче,
Землю напуває,
Бо вже спраглі просять
Вологи вуста.
На душі – неспокій,
Сум і… тиха радість…
Серце прагне щастя
У дарунок нам.

Золотий листочок
З молодого клена
Опустивсь дарунком
У руки мені.
А я ж не любила
Осені ніколи!
То чому ж дарує
Золото мені?

Тихий сум змінився
На спокійну радість
(Вона влилась в душу
леготом надій).
Може, мені осінь
Подарує щастя,
Як ось цей листочок
Золотисих мрій?..