Щиро вітаю свою колегу!

У мене відчуття, що сьогодні втретє взяла участь у конкурсі “Вчитель року”. Але насправді я була міні-групою підтримки конкурсантки від нашого закладу. Анна Йосипівна Бавдис стала переможцем у номінації “Музичне мистецтво”. Хоча й була єдиним учасником у даній номінації, але вона продемонструвала чудовий результат, а її майстер-клас сподобався усім. Я почуваюся щасливою, бо нам усе вдалося. А тепер – підготовка до обласного етапу. Бажаю успіху й на обласному етапі!!!



Завтра – рік від дня…

30 листопада 2016 року о 8 годині ранку минає рік від смерті мого коханого чоловіка Василька. Помоліться, будь ласка, за його душу! Дякую усім, хто підтримував протягом цього важкого періоду мого життя, допомагав вижити. Хай Господь та Матінка Божа оберігають Вас, сім’ї та родини Ваші від усього злого, обдаровують добром, міцним здоров’ям, безмежним щастям, радісним довголіттям під мирним небом!


Вже незабаром рік…

24 листопада. Сьогодні це четвер, а минулого року був вівторок. Дивлюсь крізь вікно свого кабінету на дитячий майданчик – і “бачу” мого Василька, який разом зі своїми підлеглими робить загорожу. Фотографую. Він побачив, щось сказав жартівливе, бо Ігор почав сміятися. Намагаюсь сфотографувати спереду, та не вдається (він не хоче, весь час повертається спиною). Це останній день, коли ми з моїм коханим чоловіком були разом на роботі. Останній день… Останній… Страшне слово… Важко…




Взяли участь у конкурсі

Сьогодні возила нашу команду на районний етап конкурсу імені Петра Яцика. Не знаю, яким буде результат, але всі діти вийшли після завершення задоволеними, правда, трохи втомленими. Минулого року потішила Настуня Скасків, завоювавши перше місце. Це тоді було таким ковтком цілющої живиці, що важко з чимось порівняти. Мій Василько тішився разом зі мною цим успіхом, бо перемога учнів – це перемога і їх вчителів (а він мною дуже пишався). Ми сподіваємось, що й цього року їй вдалось гідно представити школу. Почекаємо на протоколи. Думаю, що й Максимко виступив краще, аніж минулого року. Як посміхалася Оля Китинська, коли вийшла вже з конкурсу! А Миколка Курилів був просто щасливим!..


Продовжую спілкуватися

Продовжую спілкуватися через ФБ зі своєю молодою колегою Марією Лазарєвою з Луганщини. Сьогодні їх група вже вирушає додому. “Місяць промчав, як тиждень”,- написала вона мені в одному зі своїх повідомлень. То добре. Значить, людині сподобалося. Справді хороший проект, покликаний об’єднати людей, щоб ніхто не зміг вносити розбрат. УКРАЇНІ БУТИ!!!


Бути разом – щастя!

Кожен день – напружена праця, в якій стараюсь розчинити важкі спогади, хвилини відчаю та зневіри, які переживала саме у ці дні минулого року, коли почали проходити обстеження мого Василька.  Але попри все це тоді ще жила надія на диво, на велике диво, яке мало відбутися!.. Як я щиро в нього вірила! Я не хотіла, ні, я не могла зрозуміти страшної нашої реальності. Не могла… Я ще й сьогодні її не розумію до кінця… У ці дні минулого року ми були разом…Разом! Я вже неодноразово писала: “Яке це щастя – бути разом!!!”


Переповнена емоціями

Сьогодні від самого ранку переповнена емоціями. У мій сон приходив коханий Василько. Після спілкування з ним я завжди почуваюся піднесено (так усе реально відбувається у сні). Потім до школи приїхали наші гості. Це дві чудові вчительки з Луганщини. Чесно скажу, що дуже вчора хвилювалася, коли думала про сьогоднішній день. Але коли побачила щирі посмішки на їх обличчях, то зрозуміла, що все буде добре. Почувалася з цими людьми дуже комфортно. Здавалось, що знайомі уже давно. Та що там знайомі – ми вже друзі! Так-так. Це правда! Я не кривлю душею. Із Марією Олексіївною ми вже подружилися на ФБ. До речі, поки я приїхала додому (сьогодні ж ми відвідуємо могили, на яких запалюємо свічки у знак любові і пам’яті), то Марія уже надіслала мені запит подружитися. Сподіваюсь, що ми будемо й надалі підтримувати дружні стосунки. Та ні. я знаю: ми будемо дружити!