Нові “мешканці” на нашому подвір’ї

Напередодні свого дня народження придбала цих чарівних птахів, яких ми їх “поселили” на нашому подвір’ї. Повірте: стало ще затишніше і тепліше!!!


Я не відчуваю своїх років!

Черговий день народження засвідчив солідну цифру у паспорті. Дивно: я не відчуваю своїх років! Справді! А від такої кількості отриманих вітань приємно потепліло на душі. Мої діти допомогли влаштувати святкування у сімейному колі. Нехай усе, що побажали сьогодні мені, здійсниться в усіх нас!!!


Домашній фітнес

Працюючи на своєму городі, наче відвідую і фітнес-клуб, і заняття з релаксації одночасно. Калорії згоряють, а результат праці тішить. Люблю цю роботу! Часто ледь ноги притягую до хати ввечері, але гляну на город – і душа радіє. Трохи пізно висадила помідори, але вже від 28 червня їмо свої. Зараз починається масовий збір з одного парника, бо інші закладені значно пізніше. Огірочки висіяла досить пізно, але вже маю хороший врожай. Головне у цій справі – усе робити з любов’ю, із задоволенням. Тому я то біля квітів попрацюю, то на городі, а трохи розумовою працею позаймаюсь – і нічого не набридає, бо змінюю види діяльності. Люблю відпустку!!!


Займалась реставрацією

У квітниках розміщувала старі Назарикові іграшки. Звичайно: вони втратили свій привабливий вигляд. Спробувала попрати – не дуже допомогло. На фото видно, які вони вкриті плямами цвілі. Та й кольори вигоріли, а викидати не хочеться. Ось і стали в пригоді мої акрилові фарби. Відреставровані іграшки знову розташувались у квітнику.




Думки вголос

Сьогодні з самого ранку падає дощ. Гарний, спокійний, на відміну від того, що був у четвер. Усе довкола вмивається-купається, п’є цілющу вологу. Я вже посадила придбані вчора квіти. Змокла. Обсихаю… Але дощ завжди для мене асоціюється із плачем… Небо плаче… Якось сумно мені сьогодні. Заглянула на Facebook, переглядаю яскраві світлини, розміщені на своїй сторінці однією із наших випускниць (не пам’ятаю точного року випуску, але вона пішла після 9 класу). Яскрава, цікава, модна… Але чому її пост російською мовою?.. Згадую, що вже вдруге чи втретє я це спостерігаю. Пишу коментар. Спершу – комплімент про гарну зовнішність, а потім – питання, яке мене пече: “Чому російською? Ти ж знаєш рідну мову!!!” Отримую відповідь українською: “Я можу і російською, і українською. Хіба це важливо? Головне, щоб людина залишалася людиною. А від рідної мови я не відрікаюся. Просто мені простіше російською в російськомовному суспільстві. Але якщо попадаю в україномовне, то теж можу спокійно підтримати розмову.” Так. Мови не забула, не відреклась. Це добре, але щось мені ще не дає спокою. Гляну, де вона живе у тому “російськомовному суспільсті”? Мабуть, в Росії. Тоді – це логічно… Київ – і розумію, ЩО мені не давало спокою у її відповіді! Столиця України – “російськомовне суспільство”!!! Де ще таке є?! У якій країні???

Коли ж усі українці усвідомлять, що ДУЖЕ ВАЖЛИВО СПІЛКУВАТИСЯ РІДНОЮ МОВОЮ?! Народ – носій своєї мови. Зникає мова – зникає й народ. Саме тому століттями “російськомовне суспільство” нищило нашу мову. Це продовжується і до сьогоднішнього дня. Як “вирвати бур’ян” з голів частини суспільства, яка вважає, що немає різниці, якою ми спілкуємося мовою?! Різниця – ВЕЛИЧЕЗНА!!!

Так, є чимало псевдоукраїнців, які досконало володіють рідною мовою, але на цьому їх патріотизм закінчується. Є надзвичайно багато російськомовних українців, які уже три роки захищають рідну землю від “російськомовного середовища”, котре зі зброєю прийшло утверджувати  у нас “рускій мір”.  Ще Леся Українка писала: “Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію”. І це не просто слова! Це правда!!! Пора кожному її усвідомити, бо мінять суспільство починати треба з себе…


Я надзвичайно люблю квіти!

Сьогодні цілий день провела біля квітів. Це одне із улюблених моїх занять! Вони відчувають, що їх люблять, тому посміхаються своїми різнобарвними голівками. Ще трохи – і всі вкриються цвітом. І хоча це заняття забирає чимало часу і сил, але додає справжньої радості душі. Такий собі домашній квітковий рай…


Літня християнська школа у Зарваниці

Не планувала, але все сталось так, як мало бути. Ми з Надією Остапівною сьогодні були учасниками ІІ літньої християнської школи. Цьогоріч вона тематично присвячена ювілею патріарха Йосифа Сліпого. З нами працювали пані Анна Зварич та отець Микола. Гостями Зарваниці сьогодні також були освітяни Вінничини (їх супроводжувала Піхурко Оксана Віталіївна).

Ми сьогодні випадково побачили, як один зі священиків здійснював екзорцизм. Кілька хвилин – і покинули приміщення храму, бо так страшно кричав той хлопчина, над яким проводив цей ритуал священик. Мабуть, тому так розболілись голови в обох. Але велике полегшення і якусь душевну рівновагу отримала після сповіді в отця Миколи. Це, скоріш за все, була розмова, під час якої я вперше за весь час відчула таку легкість у душі, якої не було жодного разу. Так, після кожної сповіді мені ставало трохи легше, але цього разу все зовсім по-іншому. Це якось так, як у творі Михайла Коцюбинського: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Не знаю, чи це вже назавжди, але на цей час у мене саме такі відчуття… Ще раз дякую Надії Остапівні, Руслані Григорівні, Євгену Анатолійовичу (завіз і привіз нас), які допомогли поїхати сьогодні до Зарваниці й отримати душевний спокій.

Дякую Максимкові, який отримав 186 балів на ЗНО з української мови і літератури. Я, звичайно ж, мріяла про 200, але це також високий результат (підтвердив високий рівень). Радий він, раді батьки – радію і я, бо є хороший результат нашої праці.