Боже! Коли настане мир на Україні?!

Боже! Пошли мир на Україну!Сьогодні минає рік від ночі, коли “зачищали” Майдан. Здавалось: нічого страшнішого бути не може. Та ні. Далі – розстріляна Небесна Сотня. А потім… А потім війна…

Я вірю, що ми зможемо перемогти нашого ворога (зовнішнього і внутрішнього). Але якою ціною? Скільки уже загинуло патріотів! Скільки залишилося каліками! Скільки!.. Згадуються слова Івана Драча: “Змінився час, та все іде по колу – немов проклятий України шлях”. Дійсно, історія повторюється. Мабуть, ми не робимо потрібних висновків, тому посилаються все нові випробування.

Щойно довідалась, що цієї ночі мають привезти тіло тата-“кіборга” нашої семикласниці Марічки Вітишин. Важко…

Я в дитинстві любила читати книжки про героїзм у війні. Ніколи не думала, що війна стане очевидністю в наш час. Ніколи не думала, що писатиму листи на фронт незнайомим солдатам, що буду з дітьми плести маскувальні сітки для розвідників і снайперів. Але роблячи це, відчуваю себе потрібною. Вважаю, що кожен повинен максимально прикластися, щоб допомогти якнайбільше.

БОЖЕ! КОЛИ Ж НАСТАНЕ МИР НА УКРАЇНІ?!


Ветерани Афганістану – гості шкільної кімнати-музею народознавства “Спадщина”

У день проведення волейбольного турніру до кімнати-музею завітали ветерани війни в Афганістані. Вони оглянули експозицію, залишили свій запис у книзі відгуків, сфотографувались біля куточка свого полеглого побратима Володимира Денеки. Ми отримали запрошення відвідати їх музей у Теребовлі. Також нам пообіцяли надати ще матеріали про Володимира, щоб поповнити ті, які маємо ми. Надіємось на подальшу співпрацю і дякуємо за увагу до нашого закладу.

До школи цього дня також завітала рідна сестра Володимира Денеки зі своєю донькою та внуками. Вони також сфотографувались біля пам’ятного куточка воїна. Ми урочисто вручили їй на пам’ять фотомиті турніру.


Волейбольний турнір відбувся

Сьогодні на базі нашого закладу пройшов VІ районний волейбольний турнір на кубок імені Володимира Денеки – випускника нашої школи, який загинув в Афганістані. Цьогорічні змагання ми присвятили річницям виводу військ з Афганістану, Революції Гідності, пам’яті героїв Небесної Сотні та полеглим воїнам в зоні АТО. На захід прибули ветерани війни в Афганістані, рідна сестра Володимира Денеки, представники Тернопільського осередку українського козацтва, сільський голова, представники місцевої групи “Здоров’я”, жителі села. Урочиста частина розпочалась біля меморіальної дошки В.Денеці, де хвилиною мовчання було вшановано пам’ять про загиблих. Далі усі перемістились до спортивного залу. Школярі виступили із цікавою літературно-музичною композицією, створеною заступником директора з виховної роботи Брантюк М.Г. та педагогом-організатором Кокітко І.С. Чудове виконання пісень Ярославою Гречаник, Анастасією Скасків, Максимом Скасківим, Анжелікою Радомською. Хвилюючі танцювальні композиції. Проникливі віршовані рядки, у які школярі вкладали душу. Патріотичний дух просто витав у повітрі! А з якими емоціями присутні сприйняли виступ Тернопільського колективу осередку Українського Козацтва!

Після урочистої частини відбувся сам турнір із волейболу. Перемогу, за традицією, здобула команда Ілавченської ЗОШ. Друге місце завоювала команда хлопців нашої школи, а третє – Струсівської ЗОШ ім. С.Будного. У турнірі взяли участь також команди Лошнівської та Микулинецької шкіл. Цього року змагалися ще дві команди дівчат. Перемогу здобули дівчата Струсівської ЗОШ ім. С.Будного. Усі команди отримали подяки за участь у турнірі, пам’ятки-фотомиті, а переможці – дипломи, медалі, кубки. Пам’ятні фотомиті та подяки отримали також усі, хто надав посильну допомогу нам в організації проведення даного турніру.

Для мене у даному заході найважливішим був його патріотичний дух. Саме це і змусило мене прочитати свого вірша після церемонії нагородження. Коли переповнюють емоції, я не можу їх у собі тримати. Мене ніхто не змусить щось сказати, якщо захід не сподобався. Але й ніхто не стримає, коли я під враженнями. Тоді відчуваю необхідність бодай щось сказати. Дякую Марії Григорівні та Іванні Семенівні за сильну ідею,  Анні Йосипівні та Наталі Ярославівні – за чудові пісенні та хореографічні композиції;  усім учням – за ті емоції, які вони змогли донести до глядачів; волейбольним командам – за гідну гру…

Після закінчення змагань козаки частували усіх дуже смачними стравами, які вони приготували на вогні. Смакувала і солянка, і декілька видів кулешу, і картопля (смажена, печена), і козацький чай… Я, чесно кажучи, вперше скуштувала куліш і солянку. Мені ду-у-у-же сподобалося! Обід надворі, біля численних казанів козацької похідної кухні, в оточенні козаків – це запам’ятається надовго. Хочеться вірити, що все побачене, почуте і пережите  залишиться хорошим спогадом для усіх присутніх.


Цікаве знайомство

Сьогодні познайомилась у Теребовлянській центральній бібліотеці з Надією Степанівною Хомою. Я читала неодноразово її замітки в газеті “Воля”, але ось трапилась нагода поспілкуватися. Дуже цікава і приємна жінка. Саме готувалася до презентації виставки, яку розгорнули в бібіліотеці. А я привезла сплетені нашими школярами маскувальні сітки, гроші для придбання матеріалів, листи і малюнки для солдатів. Вона запропонувала мені репрезентувати наш заклад. Я одразу ж погодилась. Коли це буде, ми ще переговоримо. Дуже рада цій пропозиції.


Допомога армії

Сьогодні ми продовжили роботу з виготовлення маскувальних сіток. Частина школярів різала мішки, випорювала їх. Інші вихованці, використовуючи підготовлений ними матеріал, працювали безпосередньо із сітками. Сьогодні робота просувалася швидше. Дмаю: завтра буде ще швидше, адже ми вже підготували матеріал і навчилися швидко й зосереджено працювати. Під час роботи співаємо патріотичних українських пісень, говоримо лише про хороше, заряджаючи свої вироби на позитив. Інші школярі, які не мають змоги працювати із сітками (усі бажаючі не можуть одночасно поміститися), малюють малюнки, пишуть листи. Їх знову вже є чимало. Розпочали також збирати грошові пожертви. Хочу у середу усе це передати волонтерам і отримати нові заготовки на виготовлення сіток. Думаю, що далі можна по одній сітці давати на клас. У кожному із 6-11 класів є вже школярі, які навчилися вправно працювати. Тепер вони зможуть координувати цю роботу у своєму класному колективі.


Допомагаємо солдатам

Сьогодні ми розпочали плести індивідуальні маскувальні сітки для солдатів нашої армії. Заготовки отримала від пані Марії в Теребовлянському осередку волонтерів. У понеділок продовжимо цю роботу. Будемо старатися працювати швидко і якісно, з позитивними думками, щоб допомогти нашим захисникам.


Моїм одинадцятикласникам

Одинадцятикласники на обідній перерві після турніру. Окремі ще доїдають смачні козацькі стравиЛюбі мої діти. Дорослі діти. Час надзвичайно швидко летить. Сьогодні вже 5 лютого, а 24 квітня ви будете проходити ЗНО з української мови і літератури. Це 63 робочих днів. За цей час вам просто необхідно якомога більше почерпнути на наших уроках, факультативі та консультаціях. Щодня потрібно виконувати тестові завдання, щоб удосконалити свої знання. Не варто сподіватися лише на щасливий випадок. Якщо будуть знання, вміння,  ви обов’язково успішно пройдете усі випробування. Женіть геть лінь, організовуйте свою роботу таким чином, щоб встигати якнайбільше. Пам’ятайте: ніхто не зможе вкласти у ваші голови знання, якщо ви їх самі не захочете взяти. Працюйте – і тоді все вам вдасться! Хай щастить!


Листи передані

Сьогодні відвезла в Теребовлю волонтерам 82 послання наших вихованців українським захисникам, а також образки та 50 молитовників “Духовний бронежилет воїна Великої Визвольної війни”, передані нашим духовним наставником отцем Михайлом Рожаловським. Несподіванкою стала зустріч з Іваном Нагачевським, нашим випускником, який саме перебував у штабі волонтерів перед від’їздом на фронт. Частину із наших послань солдат взяв із собою. Ми щиро бажаємо Іванкові та усім солдатам, які захищають нашу Україну, живими і здоровими повернутися додому, здобувши перемогу. Ми й надалі писатимемо листи, бо знаємо від самих солдатів (телефонують дітям), що їм це необхідно. Також наступного тижня почнемо плести захисні індивідуальні сітки для солдатів.

Я повернулась до школи, а діти вже принесли нові листи, сплетені жовто-блакитні браслети для солдатів. Тішить те, що вони вже розуміють необхідність цієї роботи. Надихають їх і самі солдати. Діти дуже радіють, коли телефонують бійці. Вони прибігають до мене, розповідають про це. Одразу ж готують нові послання.