Навчилась плести маскувальну сітку!

Сьогодні завершили з дітьми першу велику маскувальну сітку. Ура! Ще ліквідовуємо допущені помилки, бо ж далеко не все нам вдавалося з першого дня. Та тішимось тим, що зуміли виготовити.


Прочитала “Звільнення” Наталки Михно

Сьогодні була на сповіді, прийняла причастя. Як і завжди, прийшло відчуття полегшення (завжди так почуваюся після індивідуальної сповіді). День такий сонячно-усміхнений!.. Як я люблю цю пору, коли природа і люди прокидаються від зимового сну! Яскрава зелень, виблискуючи у промінцях весняного сонечка, приваблює своєю молодістю. Верба всміхається оченятами своїх “котиків”; веселе птаство творить весняну симфонію… Навіть прогріте повітря бринить якось по-особливому…
Я сьогодні буквально “проковтнула” книгу Наталки Михно “Звільнення”. Трошки більше години – і останні рядки твору прочитані. Дякую авторці за цей дарунок. Ввімкнула мелодію Михайла Скорика, яку завжди слухала героїня твору, – це ж одна із моїх улюблених!.. (ніколи не ставлю собі за мету запам’ятовувати автора; для мене важлива сама мелодія; відчуття, які виникають під час звучання…) Окремі моменти твору мені такі близькі, такі знайомі в окремих своїх деталях, що… вони – наче мої. “Важко зізнатися: я і самотність… отак щовечора… кожнісінької ночі… так тихо…
Знаєш, щоденнику, прикро зізнатися навіть самій собі… Були вечори, коли ставало страшно від цієї тиші… Молилася… Намагалася писати тобі, щоденнику… Не писалося… Тоді я плакала… довго і багато… навзрид… Якась невимовна нудьга шарпала душу, і я не знала, куди себе подіти від себе самої…
О-о-о… і так щовечора…”
А ось до цього мені ще треба прийти: “Відпустивши минуле, я мріяла про майбутнє, але навчилася жити в сьогоднішньому дні, а не завтра і не вчора, як колись у юні роки… Моя зрілість принесла мені спокій”. Хоча дещо із цього також уже осягнула: живу сьогоденням, дякую за дарований Богом час життя у цьому світі.
Мені дуже рідними є висловлювання нашого філософа Г.Сковороди, до яких звертається героїня. А ще мені у творі імпонує тверде переконання у світле недалеке завтра нашої рідної землі, у її розквіт. Адже ми варті жити достойно на своїй рідній землі… (Я стала використовувати трикрапку частіше звичайного – вплив твору також).

Цю публікацію розмістила у соціальній мережі Fasebook. Авторка мені відписала наступне: “О …. дякую …. за те, що вмієте читати книги  і так АНАЛІЗУВАТИ – відчуваючи …” Дякую і за книгу, і за коментар…


Перша спроба виявилась не зовсім вдалою

Я таки спробувала сьогодні намалювати картину. Вчора загрунтувала її, а сьогодні відтворювала зображення. Однак мені не сподобались кольори, які я використала. Тому завершальним етапом для мого творіння став умивальник – я змила своє малювання. Добре, що придбала акрилові фарби, а не масляні. Оскільки на палітрі в мене залишилось трохи фарби, то я побавилась нею. Кілька хвилин – і вся фарба перенеслась на ось ці поверхні. Імпровізувала… Але ж не пропало добро!!!


Нарада просто неба

Провели сьогодні нараду на свіжому повітрі. Ефект – настрій у людей хороший!


Вже знов улюблена пора – весна!

Останнім часом не писалося нічого. Круговерть на роботі вимотувала. Повертаючись додому, просто сідала і, втупившись очима в нікуди, там перебувала майже годину, щоб трохи відключитися. Моя душа ще не зарубцювалася, а оточуючі не завжди пам’ятають про це. Та й не зобов’язані про це пам’ятати. Та й не всі можуть зрозуміти, бо ж люди по-різному думають, по-різному ставляться до тих самих подій, по-різному виходять з однакових ситуацій, по-різному люблять – кохають… Усе по-різному. Я перепускаю усе через душу – тому мені важко переживати горе, неприємності, та найважче мене травмує людська байдужість, несправедливість, забудькуватість…
А сьогодні – канікули! Я, як і діти, завжди любила і люблю канікули. А ці канікули – весняні! Моя улюблена пора! Наша з чоловіком улюблена пора! Ми з ним 483 дні не бачимось у цьому світі, але я відчуваю його праворуч від себе, бачу його очі кольору неба з небесної блакиті; його усмішку відчуваю так, як усмішку сонця на своєму обличчі. Смерть не розлучила нас, бо зрослися в одне ціле міцно і назавжди. Хай так буде вічно!
Сьогодні несподівано написався вірш. Коли почала його записувати, думала, що знову народжується інтимна або пейзажна лірика. Однак мене понесло в іншу сторону. Кому цікаво прочитати, перейдіть на сторінку “Струни душі”. Він там.
А ще мене все сильніше тягне до малювання. Мабуть, піду до Наталі Павлівни на майстер-клас (вона мене вже запрошувала).Треба спробувати, адже ніколи не пізно розкривати у собі щось нове. Це, напевне, мій Василько в мені до цього спонукає (він дуже гарно малював). Можливо, щось вийде з цього…


Нова картина у домашній колекції

Сьогодні розмістила вдома нову картину пензля Наталі Павлівни. Хтось на ній бачить весну, хтось – літо, а я – щастя. Чому? Бо воно яскраве, сонячне і різнокольорове!

Маленьку картинку також вона намалювала. У моїй колекції вже 25 її робіт!


У мене нова картина!

А я сьогодні вже почепила нову картину – роботу Наталі Павлівни! Мені аж дивно: я не люблю осені, а осіння тематика в картинах мені до душі. Так-так. Це знову осінь- яскрава, сонячна, динамічна… Мені дуже-дуже подобається! З нетерпінням чекаю наступної картини!




Нова картина

Наша модульна картина - перша модульна картина Наталі ПавлівниСьогодні ми з Назариком розмістили нове творіння Наталі Павлівни. Це її перша модульна картина. І вона уже наша! Нам дуже подобається!!! Рада, що замовила і придбала її. Рада, що авторка дуже швидко розвивається й удосконалює свою майстерність (малює лише півтора року). У її майстерні сохне ще одне моє полотно. А я вже визначилася із наступним замовленням. Мені подобаються її роботи!!!Наша модульна картина - перша модульна картина Наталі Павлівни