СВОЄРІДНИЙ ЗВІТ

Давно нічого тут не розміщувала. Не тому, що немає новин, подій. Навпаки. Їх дуже багато. Насамперед розміщую про них інформацію у соціальній мережі, бо саме там найшвидше і найбільше людей переглядає пости на моїй сторінці і на шкільній. Як правило, отримую чимало коментарів, на які намагаюся зразу ж відповідати, бо людям подобається увага до них. Мої повідомлення читають-переглядають і з управління освіти, і з обласної ради, і з ТОКІППО, і з районного відділу освіти та ін. Потім пишу про події на шкільному сайті.

Влітку я стала модератором ГО “Творчий Рух”, а це також вимагає певного часу. Зараз ми готуємо альманах віршів “Опік війни”. Свої твори також подала.

Окрім цього, редактор Василь Піддубний долучив мене до кількох груп, пов’язаних із проектом “Слово про війну”. У них я також розміщую матеріали з наших презентацій книги. Зараз ведемо з Василем перемовини, бо хочемо, щоб дві наступні презентації у Тернополі відбулися з його участю.

А ще мені та дітям подобається робота у проекті ГО “Всеукраїнське об’єднання ветеранів АТО Галичини”, але і ця робота вимагає чимало часу та підготовки. Адже ми з дітьми кожного разу готуємося до занять у спікер-студії (читаємо літературу, створюємо відеофільми). І самі заняття – це також час. Завдяки цьому проекту я вперше спробувала стояти на ковзанах, бо ж ветерани звернулися до Благодійного фонду “Подоляни” з проханням зробити нам такий подарунок! Завдяки цьому проекту та загалом волонтерській діяльності у моє життя ввійшло багато нових хороших людей, які більше, аніж люди з близького оточення, допомогли вийти із важкої затяжної депресії.

Крім цього у мене багато інших обов’язків у школі, у музеї, в НПК; на уроках, у позакласному житті школи; вдома (маємо з сином чимало роботи, бо татка вже четвертий рік нема у цьому світі).

А ще мені подобається відвідувати з дітьми майстер-класи. 9 лютого ми були у Теребовлянському коледжі культури і мистецтв. Нас хочуть ще запросити, бо ми їм сподобалися своїм позитивом, нашою роботою під час майстер-класу. Запросять – поїдемо.

Діти хочуть, щоб я їм організувала поїздку на майстер-клас із гончарства, як свого часу це зробила Хоружик Н.Б. для своїх вихованців. Я й сама хочу спробувати творити з глини. Поїдемо обов’язково!

Було б добре, якби у добі було більше, аніж 24 години, щоб ще можна було більше часу провести вдома у себе, вдома у батьків. Та мені подобається жити активно. Я хочу смакувати кожною хвилиною життя. Хочу багато встигнути зробити, бо ж я ще для чогось залишилася тут, вижила, відродилася…


Related Posts



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *