З душі…

Прийшла зранку на роботу – і почула страшну новину про смерть нашої нової учениці Марічки з 5 класу. Першого уроку проводити не могла. Після спільної молитви за мир в Україні, за одужання восьмикласника Дениса запропонувала своїм десятикласникам записати перше слово їх есе – “життя…” Протягом уроку кожен із нас виливав на папір свої міркування. Це була така терапія, насамперед, для мене, але я помітила, що й для моїх дітей також. Пишучи, не відчувала, що з очей пливуть сльози, доки не почула голосу Хрістоса Оздамірова: “Оксано Степанівно, сльози нічого не змінять”. Так, ти правий… До закінчення уроку ми написали те, що написали, – і стало трохи легше. Трохи…


Related Posts



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *