Життя – дивний дар…

Дивні речі часто трапляються в житті. Буває, що усе життя знаєш людину, спілкуєшся з нею, але не розумієш її. Не розумієш – і все! А буває так, що один раз побачиш – і відчуття, що знаєш цю людину все своє життя. Та що там життя! Здається, що ще в минулому житті це відбувалося.То чому Господь цих людей не зводить раніше? Розумом цього осягнути не можна. Це на рівні духовному відбувається, а отже,- Богом дане. І, мабуть, саме так варто це сприймати – як подарунок долі, хай і не знаєш, що з цим робити, бо… Бо є вже обов’язки перед іншими людьми, які, можливо, тебе так не можуть відчувати, але вони – твоє життя. Бо є багато інших людей, які біля тебе більше часу, аніж ця людина, що вихором влетіла в нього, змінивши усе довкола, бо допомогла змінити ставлення до всього, що відбулось чи відбувається…

Постійно у пам’яті звучать слова Мавки з “Лісової пісні” Лесі Українки: “Що мені суджено: шастя чи мука?” Дуже сподіваюсь, що все-таки щастя. Адже стільки страждань довелось пережити, піднімаючись після важкого удару долі. Тоді, коли прийшов той “чорний ранок”, відчула свою смерть також. Пустота, утворена в душі, стала наповнюватись нестримним потоком чорного болю, який сльози не могли відмити. Згадуючи цей період, я бачу лише чорний колір. Я відчуваю увесь його тягар, тому не можу випростатись, бо мій хрест втоптує, здається, у землю. Я готова померти також, щоб тільки бути разом із ним – зі своїм коханим, бо ми – дві половинки одного цілого!!! “Став чорно-білим кольоровий світ”- лейтмотив першого твору, народженого у стражданнях, покликаного допомогти навчитись по-іншому жити… А потім була відверта розмова із сином – найдорожчою людиною в усьому світі, дитям справжнього і щирого кохання. Ця розмова заставила мене подивитись на цю ситуацію саме його очима. Очима осиротілого юнака, який завжди мав міцний тил вдома, підтримку від люблячих батьків. А зараз, втративши татка, він відчуває, що втрачає і маму, яка, можна сказати, проводила більшість часу на цвинтарі, яка вирішила, що життя для неї закінчилося того чорного, останнього дня осені… Я дякую своїй дитині за ту розмову!.. Я дякую Господу за те, що Він допоміг мені почути усе сказане сином, зрозуміти: тепер я маю допомагати йому за двох, любити його за двох, вірити у нього за двох… Але ж загоїти рани в душі не можна в один момент. Потрібно шукати бодай щось, що мені може принести хоча б якесь мінімальне задоволення. Почала шукати… Найперше його відчула тоді, коли стала садити квіти на могилі (знову ж таки – могила). Я її перетворила на райський квітник, який тішив око від ранньої весни до глибокої осені. Щодня носила воду у гаряче літо, підживлювала квіти, плекала їх, однак і слізьми рясно поливала. Помітила, що завжди на могилку прилітають бджілки, метелики, пташки. Розуміла, що хтось із них може бути душею мого коханого. А ще помітила, що майже завжди, коли я приходила на могилу, сонечко мені посміхалось. Воно з’являлось навіть похмурого дня бодай на мить і прожектором світило мені в очі, освітлюючи саме цю могилу. Тоді я стала вітатись із ним, зрозумівши, що це мій Василько світить його для мене.

А потім насадила багато квітів біля свого будинку. Почала біля них працювати. Кожного тижня привозила нову розсаду і садила, садила, садила… Мене уже запам’ятали усі продавці квітів у райцентрі. Дивувались, де я їх стільки саджу. А я продовжувала купляти і садити, і доглядати, лікуючись цим також… Отже, чорне тло прикрасили барвисті квіти, які дуже контрастували із ним. Точно такий контраст зберігався в душі. Так тривало більше двох років…
Часто “виливала” частину душі у віршах, обмінювалась коментарями з друзями у соціальних мережах, та повністю відкритись не могла нікому. Дякую Господу, що несподівано подарував мені таку можливість – говорити абсолютно про все, як на сеансі у психотерапевта. Тому душа ВІДРОДИЛАСЬ!!! І це відчуття мені ДУЖЕ ПОДОБАЄТЬСЯ!!! Я думаю, що мій чоловік від цього почувається щасливим, бо завжди хотів бачити свою жіночку сяюючою від щастя…


Related Posts



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *